Олексієнко Євгеній

День чудесный синеглазый Брызжет солнечным лучом. Он с весной зеленоглазой нынче будет обручён. Закружатся карусели Снежно белых облаков, Грянут звонкие свирели Стоголосых ручейков. Их любовь дождём прольётся на холмах родных полей, И росток к лучам пробьётся И всегда он будет с ней.

Боже, дай мне великую малость Увидать в зарожденьи рассвет, Где лежит вековая усталость Притяженья Земли и планет. Боже, дай мне великую малость, Чтоб касанием детской руки В небе солнце всегда загоралось, Если звёзды от нас далеки. Боже, дай мне великую малость, Чтоб с вершины заоблачных гор В бесконечность тропа открывалась Сквозь космический синий простор. 7-22 декабря 2009

Расходятся люди в орбитах, как звёзды на Млечном пути. Из бездны в пространствах открытых дороги назад не найти. И снова мы разминулись, я так безоглядно бежал, Когда мы с тобой оглянулись, судьба уж вонзила кинжал. Знамением люди встречают тот путь, что Господь указал, Когда на Земле назначает им встречу вселенский вокзал. 27 мая 2008

В тихоструйности Эфира, В равновесии времён В дуновении Зефира – Вездесущий, всюду Он. В сочетании едином Дух божественных красот. В беспределии глубинном. В запределии высот. В тихой тайне мирозданья Вся сокрыта глубина. Вам, потомки, в назиданье, Пусть откроется она.

Не слід щоденники гортають І буремити душу й тіло, Своє минулеє кортать І з ним все те що одлетіло Чому ж ті спогади злітають Як пелюстки осінніх квітів Стежину сріблом застеляють У наше сиве довголіття Ні, слід щоденники гортають, Щоб відродитись знов і знов Своє майбутнеє плекають Надію, віру і любов Харків, 2013 рік

Оксамит, Оксана, мить Вино у келихи налито Весна так солодко бринить І манить нас в ласкаве літо Оксамит, Оксана, мить Нас обіма жагуче літо, Чи згодні ми завжди платить За все своє високе мито Оксамит, Оксана, мить В серпи ляга важке колосся Ледь соловейко одлетить І запанує щедра осінь Оксамит, Оксана, мить Ти згадуєш весну і досі Зима снігами мерехтить І заплітає срібло в коси Оксамит, осанна, мить. Білоконівка, 14 жовтня 2009 року

Життя поєднує світи, Де співіснує я і ти Твій велетенський космо-город І мій маленький огород Люботин 17.04.2020

В собі об'єдную світи, Де співіснує я і ти Поки нуртує в жилах кров Нас обійматиме любов Люботин, 17.04.2020

Спекотний серпень жне серпами Сидить вже літо на возах Холодні ранки крізь серпанки Тремтять у росяних сльозах А він все нібито звіряє, Міркує щось на терезах. То в небі хмарами заграє, То грає хвилями в дозах. Жагуче літо вже згасає, Вже причащає медом Спас, Он лисом осінь виглядає І хитро тулиться до нас. Люботин, 2012 рік

Задивилася осінь так журно В сиві води холодних ставків Крізь прозорі офорти ажурів На пергаментах білих пісків Мармурові, тендітні берези Тануть воском церковних свічок Легко дихати при їх оберезі На амвонах священних річок Пані осене, геть сумувати, Зодягніться в ошатне вбрання Час приходить весь люд чарувати, Що торує свій шлях навмання Люботин, 2014 рік

Як розминулись ми з тобою Стежками в росяних лугах Зоря тремтіла над вербою І сумував у співі птах Та зачарований красою Не знаю втоми у ногах З моєю вправною косою Танцюю танго у лугах І ще міцніше пригортаю Її гнучкий, слухняний стан, Коли зненацька пригадаю Жагою спалені в уста Я розпочав нову загінку Брунатний скарб лягав ряди Коса співає гучно, дзвінко, Немов зове - прийди, прийди Присвячено художнику Василю Скриннику. Харків, 2015 рік

Черешня квітне у садку, Грудьми схиляючись на тин У чарах ночі на ставку Гойдає зорі Люботин І нас весна заколисає В обіймах місячних ночей Лиш я один у світі знаю Твій шепіт вуст і блиск очей Лунає щебіт солов'я Зоря стрічає день прийдешній І знов, і знов щасливий я В обіймах білої черешні Люботин, 2012 рік

Палають маки наче сонце Лягають тінями на тин Останній промінь у віконце Медовий кидає бурштин Травневий вечір вже згасає Срібляться росами поля Лише зозулю чути в гаї І сонний відгук солов'я Невом дитину коли має Далека пісня пісня уві млі І тихо вечір засинає На грудях теплої землі Люботин 2017 рік

Коли здригнулась Фукусима Світи зімкнулись берегами, Печальний спогад Хіросіми Кружля журавлик – оригами. Харків, 2011 рік

Невідсахнись від мене, музо, Подай зерняток, божий дар, З мого жебрацького картуза Добром засію ще гектар. І пустять зерна золотії Ростки любові до сердець, Нестимуть пари молодії Рожеві квіти під вінець. Люботин 2015 рік

Поки не змовкла моя муза, І сяє сонячний алтар, З мого жебрацького картуза Добром засію ще гектар. І пустять зерна золотії Ростки любові до сердець, Нестимуть пари молодії Рожеві квіти під вінець. Люботин, 2015 рік

Струнконогі білявки – берези У прозорих спідничках гілля, Кучеряві дуби, кавалери кремезні, Поглядають на них іздаля. Гімн любові луна стоголосий, Ти до мене ідеш уві снах. Заблукала в полях наша осінь, Бо ще в душах співає весна. Люботин, 2015 рік

В дзеркалах люботинських ставків, Грають золотом вежі і дзвони У серпанку далеких віків Тануть пращурів ратні загони. Українська священна земля, Хай одвіку не буде їй скону, Хай вертають сини іздаля І цілують її, мов ікону. Батьківщина моя височінь набира, Виграє на осіннім осонні. Як радіє душа, і на мить завмира Між ударами Спасових дзвонів. Люботин,2011 рік

Люботин, крутояри зелені, Задивилися в небо ставки. Поруч очі кохані і ночі шалені, Й солодкі вуста, мов троянд пелюстки. Люботин, бачу небо високе, Кучеряві гаї і сади, Із далеких країв, наче  стомлений сокіл, Завжди лину сюди, щоб напитись води. Люботин, на просторах широких, Де коханню одвічно цвісти. Із прозорих криниць пьє коріння глибоке Люботин, там де любая ти. Люботин, 2010 рік

Говорила, як птаха співала, В піднебессі органових труб. Говорили й мене чарувала Пелюстками закоханих губ. Говори, говори, говори. Присвячено поетесі Наталії Матюх Харків, 2012 рік

У трави росяні, сльозами осені Сині сливи падають, А я твої коси в духмяних покосах І миті щасливі згадую. Люботин 2009р

Люботинські яблука, Золотаві сонця Заглядають весело У моє віконце. Покрились травами І лягли під тином В зелені отави Золоті бурштини. Люботин, 2012 рік

І знов зігрів мене вогонь, Жагучих вуст й твоїх долонь І тиха магія очей У ніжнім шепоті ночей. Харків, 2000 рік

Спадає сніг на сиві скроні, Як сонми спогадів без сна. Злились вуста, сплелись долоні, І сходить сніг, співа весна. Харків 2001 рік

Чорна ніч, як чорна кава, А в небі місяць – каганець. І будить збуджену уяву Биття закоханих сердець. Білоконівка 2000 рік

Душа багата і убога, А в тім нема гріха й вини. Я – зернятко в долонях Бога, Майбутній порох давнини. Слав'янськ 1999 рік

Сніги зійшли і крига скресла, Весна у повені втопила береги. Вже в котрий раз душа моя воскресла І в храм душі заносять хоругви. 1999 рік

У вирі сивої зими Не випадково стрілись ми І відчуває серце ніжне Хоч як  вирує море сніжне, Не все поглинули сніги То білі пелюстки злітають І білим цвітом заселяють Травневий сад мій навкруги І кличе сад в прозорі шати, Де лине щебіт солов'я А в слід зозуля закувала І в той садок мене позвала Душа зневірена моя Накуй, зозуле, много літ Щоб я залишив добрий слід, Бо я ще хочу довго жити І цілувати, і любити, І обійняти цілий світ Слов'янськ 1999 рік